"Дванадцята ніч" від ветеранів АТО: зцілення шекспірівським сміхом

Грандіозне свято зі співами-танцями, веселощами і карнавальними

перевдяганнями – перший в Україні соціальний англомовний театр

ветеранів АТО Project W 30-го та 31-го травня презентував виставу

"Дванадцята ніч, або Що захочете". Прем`єра відбулася за підтримки

Міжнародного фонду "Відродження" та платформи "Велика ідея".

Поруч із театрами "Олд Вік", "Стратфорт-он-Ейвон" і "Глобус" – тепер і

Київський музичний театр, на сцені якого розіграли шекспірівську комедію на

сучасний весело-гіркий лад. Продовжили традиції видатних акторів різних

поколінь – Лоуренса Олів'є, Стівена Фрая, Емілі Уотсон – українські волонтери

та ветерани АТО, котрі схотіли пізнати акторство з нуля. Абстрагуючись від

порівнянь у дусі "краще-гірше", скажемо, що нова інтерпретація дійсно

самобутня й насичена особливим, неповторним шармом.

Робота над виставою тривала рік. За цей час учасники Project W встигли

опанувати акторську майстерність та англійську мову – при чому, на

шекспірівському рівні. Для декого з них це була абсолютно нова навичка.

Ідея вистави належить ветерану АТО Ігорю Касьяну. Він є основним

ініціатором та організатором проекту. Проект реалізовувався у співпраці з

професійними театралами: постановкою займався режисер, Заслужений

артист України Олексій Гнатковський, художнім керівником став

режисер Ростислав Держипільський, директор Івано-Франківського

академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка.

Вийшов дотепний симбіоз ренесансного гумору та сучасного гіркого жалю,

котрий "проростає" окремими епізодами, піснями, згадками, вкрапленнями

крізь усю комедію, додаючи їй усім зрозумілого відтінку. Всі ми знаємо,

з якого приводу тут зібралися – на жаль, вистава пробуджує в нас не лише сміх з недолугих любовних

пригод Олівії, Орсіно та Віоли. Сміємося крізь сльози, бо наша колективна

пам`ять просотана болем.

Приємний парадокс: попри очевидний смуток, котрий охоплює, як йому не

опирайся, "Дванадцята ніч" від Project W вийшла дійсно дуже смішною.

Акторам вдалося “заразити” залу веселощами. Їхній ще не сповна

професійний, не у всіх площинах вихолощений гумор зачаровує щирою

потужністю, безстрашністю. Шекспірівські вбрання на диво гармонійно

поєдналися з атрибутами теперішнього – іграшковими дельфінами, єдинорогами та мильними пузирями.

А чому б і ні? У комедії безпрограшно спрацьовує те, що єднає її з сучасністю,

прив’язує до реалій того часу й простору, де дія відбувається.

Беручи участь у соціально-мистецькому проекті, ці щирі талановиті люди

роблять перші театральні кроки, щедро ділячись із глядачами всім, чого

встигли навчитися. Вони прямо на сцені перевдягаються з буденних вбрань

у шекспірівські костюми – так само, як не так давно "примірили" образи акторів. Вони грають на

повну, віддають кожну емоцію без залишку і подеколи щиро сміються з

самих себе. Арбітром їхньої майстерності зроблено самого Шекспіра:

він (у якості персонажа, авжеж) з'являється час від часу на сцені,

аби по-режисерськи підказати акторам, як зіграти той чи інший момент,

а одного разу навіть перевертається у труні, додаючи дійству ненав'язливої

самоіронії.

Соціальна значущість проекту неймовірна. Це, окрім усього, ще й привід

зайвий раз замислитись про реабілітаційні властивості мистецтва.

Та й не лише мистецтва – радості, посмішок, доброго гумору, музики.

Цим сміливим і талановитим людям, котрі так майстерно розіграли живу

й осучаснену шекспірівську комедію, безсумнівно, варто далі творити та

зцілюватись.  Їхні таланти вже пережили свій перший зірковий час,

але попереду ще багато цікавої творчої роботи.

Make love, not war. Далі буде, не сумніваємось.

Текст: Віра Дужак 

Фото: прес-служба Project W