"Три Сестри": самотність у місті, де ніхто не розуміє музики
«Три сестри» – знакова вистава в історії театру «Мізантроп». З
неї, власне, «Мізантроп» починався. «Трьох сестер» уже встигли побачити жителі
багатьох міст України: торік відбувся всеукраїнський тур театру. Тоді вистава
вразила багатьох своєю мультижанровістю. Професійна акторська гра в комплекті з
висококласною хореографією та оригінальними музичними рішеннями – Ілля
Мощицький, Микола Бойченко та Дмитро Саратський створили дещо, дійсно варте
гучних оплесків. Та зараз хочеться поговорити про інше. Вишуканий тандем
музики, танців та акторства дозволив відбутись основному: дозволив історії
стати почутою.
Провінційне місто бере героїв у полон, руйнуючи ідеї й повільно вбиваючи.
Герої відчувають, як життя проходить повз них, і це відчуття нестерпне. Згадки Вершиніна про Москву вводять їх у стан колективного трансу (артисти
“Мізантропа” грають це неперевершено. Ви мусите побачити на власні очі). Москва –
недосяжний Олімп; Зевс-Вершинін ненадовго зійшов з Олімпа, аби
попити з ними чаю.
Це навіть не нове життя старої історії. Історія не зникала. У долях людей,
змушених зрадити мрію й жити сірим життям, – вічний трагізм. Мрії про велике
місто, про блискучі кар`єри в науках чи мистецтвах, про свободу й простір для
життя, про щастя, зрештою… Складові вічної історії, котра мандрує зі століття
до століття, з однією країни до іншої й, мабуть, ніколи не втратить
актуальності. Вона потребує всього лише оновлення форми. Артисти «Мізантропа»
проявляють максимум оригінальності, аби історія зазвучала актуально у
надшвидкому 21-му столітті.
Одним з
лейтмотивів вистави стають рядки з поеми Олександра Пушкіна “Руслан і Людмила”.
«У Лукоморья дуб зелёный, златая цепь на дубе том…” Кіт з його
ланцюгом мандрує виставою, змінюючи форми. Рядки про нього то декламують, то
співають. І майже кожен з героїв стає, по суті, таким «вченим котом»,
прикованим до ненависного міста, де вченість неможливо реалізувати.
Коли
настає антракт (чи кінець вистави) – тут не опускають куліси. Вони лишаються
піднятими, а сцена – відкритою увазі кожного. Проходячи повз, ми відчуваємо її
атмосферу. Відчуваємо запах історії, розказаної за кілька хвилин до того. Він
проникає до глядацьких душ і заповнює їх надовго.
«Три
сестри» – не та вистава, яку варто дивитися суто заради розваги. Так, тут
чудові танці й чудова музика. Та питань забагато, як для розваги. Питань, котрі
так і лишаються без відповідей, адже знайти відповіді – неможливо. Не вдавалося
Чехову – не вдається й нам. Попри це, краще й далі питати, бо без
питань душі черствіють. «Три сестри» – з тих творів мистецтва, котрі
перешкоджають черствінню душ. Саме тому дивитися їх варто, і думати варто, хоч
як би важко не було.
Віра Дужак, для Kyiv Music Labs
Фотографії надані прес-службою театру
Коментарі
Дописати коментар