"Три Сестри": самотність у місті, де ніхто не розуміє музики

«Три сестри» – знакова вистава в історії театру «Мізантроп». З неї, власне, «Мізантроп» починався. «Трьох сестер» уже встигли побачити жителі багатьох міст України: торік відбувся всеукраїнський тур театру. Тоді вистава вразила багатьох своєю мультижанровістю. Професійна акторська гра в комплекті з висококласною хореографією та оригінальними музичними рішеннями – Ілля Мощицький, Микола Бойченко та Дмитро Саратський створили дещо, дійсно варте гучних оплесків. Та зараз хочеться поговорити про інше. Вишуканий тандем музики, танців та акторства дозволив відбутись основному: дозволив історії стати почутою.

Провінційне місто бере героїв у полон, руйнуючи ідеї й повільно вбиваючи. Герої відчувають, як життя проходить повз них, і це відчуття нестерпне. Згадки Вершиніна про Москву вводять їх у стан колективного трансу (артисти “Мізантропа” грають це неперевершено. Ви мусите побачити на власні очі). Москва – недосяжний Олімп; Зевс-Вершинін ненадовго зійшов з Олімпа, аби попити з ними чаю.

Це навіть не нове життя старої історії. Історія не зникала. У долях людей, змушених зрадити мрію й жити сірим життям, – вічний трагізм. Мрії про велике місто, про блискучі кар`єри в науках чи мистецтвах, про свободу й простір для життя, про щастя, зрештою… Складові вічної історії, котра мандрує зі століття до століття, з однією країни до іншої й, мабуть, ніколи не втратить актуальності. Вона потребує всього лише оновлення форми. Артисти «Мізантропа» проявляють максимум оригінальності, аби історія зазвучала актуально у надшвидкому 21-му столітті. 

Одним з лейтмотивів вистави стають рядки з поеми Олександра Пушкіна “Руслан і Людмила”.  «У Лукоморья дуб зелёный, златая цепь на дубе том…”  Кіт з його ланцюгом мандрує виставою, змінюючи форми. Рядки про нього то декламують, то співають. І майже кожен з героїв стає, по суті, таким «вченим котом», прикованим до ненависного міста, де вченість неможливо реалізувати.

Коли настає антракт (чи кінець вистави) – тут не опускають куліси. Вони лишаються піднятими, а сцена – відкритою увазі кожного. Проходячи повз, ми відчуваємо її атмосферу. Відчуваємо запах історії, розказаної за кілька хвилин до того. Він проникає до глядацьких душ і заповнює їх надовго.

«Три сестри» – не та вистава, яку варто дивитися суто заради розваги. Так, тут чудові танці й чудова музика. Та питань забагато, як для розваги. Питань, котрі так і лишаються без відповідей, адже знайти відповіді – неможливо. Не вдавалося Чехову – не вдається й нам. Попри це, краще й далі питати, бо без питань душі черствіють. «Три сестри» – з тих творів мистецтва, котрі перешкоджають черствінню душ. Саме тому дивитися їх варто, і думати варто, хоч як би важко не було.

Віра Дужак, для Kyiv Music Labs 

Фотографії надані прес-службою театру