Василь Цанько: «Класична музика не повинна займатися інцестом»
Сучасна
чи актуальна музика? Класична чи попса? І навіщо її взагалі писати? Під таким
філософським кутом обговорюємо ці питання з композитором нової генерації,
студентом ІІІ курсу НМАУ ім. П. І. Чайковського.
-
Василю, розкажи сентиментальну історію про те, як ти був маленьким музичним
генієм і став композитором.
В мене трошки інша історія.
Музикою я займався винятково у музичній школі. Вдома для мене її не існувало. Я
переважно грав у комп’ютерні ігри, а слухав переважно реп, інколи Slipknot. По
закінченню школи мав намір вступати у ПТУ. Але батьки сказали, що віддають мене
по музиці (в Ужгородське музичне училище. – С.Н.)
-
Проти твоєї волі?
Ну так! Зараз би десь на
Канарах відпочивав, але от …пішов у музику.
-
З якого моменту почалось твоє композиторське осяяння?
У мене були класні уроки з
сольфеджіо. Викладачка, Пруднікова Олена Анатоліївна, свого часу вчилася в
Ленінградській консерваторії у Тетяни Бершадської. Заняття проходили з творчим
нахилом. Вона завжди тішилась моєю чудовою гармонізацією мелодій. Саме Олена
Анатоліївна й порадила вступати на композиторський – сказала, що
піаністів вдоста, а композиторів мало. Прийшовши в консерваторію, зрозумів, що
навпаки.
-
Музика яких композиторів тебе надихала під час навчання, на кого орієнтувався?
Спочатку я просто вивчав
композиторів, яких ми проходили за програмою. Пізніше почав одночасно самотужки
розширювати це обмежене коло музики, став цікавитись композиторами ХХ століття.
Навіть дотепно було, коли одночасним потоком в мені поєднувалась музика Глінки,
Даргомижського, Чайковського (програма муз. літ.) з творами Штокхаузена та
Шефера, які я намагався осягнути.
-
Що стало причиною твого вступу до Академії? Ти вчадів від ідеалів
композитора-пророка і хотів змінити своєю музикою світ? Чи просто ринув течією?
Та ні. Просто хотілось
«спробувати» столицю. Стати частиною нового середовища, поспілкуватися з новими
людьми. Я все ж таки до Станковича потрапив!
-
А Євген Федорович тебе взяв, тому що ви земляки?
Ну звісно! Як же іще. Я його
музики і не знав, окрім 3-ї камерної симфонії. А потім вже детальніше
познайомився з його творами, коли він подарував мені свої ноти. Саме тоді
зрозумів, що круто, і я не прогадав.
-
На першому курсі ти написав вокальний цикл на слова Василя Стуса, а минулого
року, на Форумі Музики Молодих, ми почули твій струнний квартет, який фактично
є безкінечним каноном. З чим пов’язані такі стильові зміни?
Насправді це не раптові
переміни: у мене все послідовно визріває та проростає. Я завжди прагнув до
розробленості фактури та музичної тканини – подобалося, коли вона дихає. Попри
властивий строгій поліфонії непорушний порядок, я все одно керуюсь внутрішніми
почуттями. Намагаюсь писати дуже вивірений раціоналістичний твір із чуттєвим
наповненням. В мене всі твори виростають з маленьких зерен.
-
Над чим працюєш зараз?
Пишу цикл з 5 фортепіанних
сонат. Це своєрідна постмодерна гра із семантикою числа 5: саме стільки
многогранників розглядає Платон, це також 5 стихій (земля, вода, повітря,
вогонь, ефір) і відповідно, 5 різних технік композиції. Наразі вже написано 3
сонати. Перша – «Земля» – найбільш нормативна: із залізною «бетховенською»
логікою розгортання і звичним комплексом технічних та виразових засобів. Друга
соната – «Вода» написана для препарованого фортепіано. Вона особлива
своєю стабільною музичною тканиною, але мобільною формою. Це означає, що
виконавець має право вільно змінювати порядок сторінок твору. Тематизм сонати
зшитий з різних інтонаційних клаптиків-алюзій: від пісні 50 cent’a – до
Щедрика, Гімну України, тощо. В основі Третьої сонати – «Повітря» – лежить
абсолютно інший принцип, який не має нічого спільного з попередніми двома
сонатами. Саме її можна почути на концертах музики молодих композиторів 14-15
березня у Малій залі НМАУ.
-
Ти використовуєш поєднання інколи відверто гнилої і мінливої попси у межах
довершеної багатовічної структури. Це запланований короткочасний епатаж чи
свідомий метод?
Мені не хочеться, аби класична
музика займалася інцестом. Адже ми живемо у світі надміру насиченому переважно
непотрібною інформацією. Частково ми самі є інфільтратами цього медіа
середовища. Так само і музика, вона складається з безлічі різноманітного інтонаційного
матеріалу. Адже свого часу Баху закидали, що він цитує матеріал з опери, або
Малеру так само дорікали. Поп-культура та її музика, незалежно від нашого
ставлення до неї, – це наша реальність, так чому ж її не використати, чому ми
маємо її відкидати, якщо вона з нами і вона в нас. Мені здається, що час
відійти від того, як свого часу Шенберг і друзі почали будувати стіну між
музикою та слухачем. І, якщо ми не хочемо втратити музику, ми повинні до неї
повертатись, говорити про високі речі доступною мовою.
-
Тобто сучасна академічна музика мусить відійти від високих ідеалів і зійтись із
поп-культурою?
Звісно, це потрібно заради
того, аби вона вижила.
-
Якого композитора можна назвати сучасним? Які техніки роблять його сучасним?
Не знаю, про які техніки композиції
ми говоримо, але ось новий альбом Ріанни дуже крутий. Мені, наприклад, близький
дарк-джаз – поєднання ембієнту та джазу. Гадаю, в цьому є якесь спасіння.
-
Композитор – ремісник чи композитор – натхненник, що мріє змінити світ?
Хороший композитор повинен бути
всім одразу. Ми непотрібні, ми непримітні, проте, якщо нас не буде, люди це
відчують. Хочеш сказати щось важливе – зроби це максимально лапідарно та
зрозуміло, інакше тебе ніхто не почує. Композитор мусить інтегруватись у суспільну
свідомість.
-
Кому із композиторів ти надаєш перевагу?
Мені дуже імпонує діяльність
Шенберга, проте мені не подобається, як звучить його музика на виході. Де в
чому він взірцевий композитор, але явно не в звучанні власних творів. А серед
українських сьогоденних це Євген Станкович, Адріан Мокану, Ігор Стецюк,
Святослав Луньов. Їхня музика переконує. З різних сторін. Це люди із чіткими
життєвими позиціями і композитори, у яких варто повчитися.
-
Що б ти порадив молодим композиторам, які планують вступати до консерваторії?
НЕ вступати до консерваторії!!
Справді. Нехай ліпше вчаться самостійно як композитори і не йдуть в це
середовище. Нині я маю глибоке переконання: для того, аби продукувати нову
цікаву музику, необхідно повністю ізолюватися від зовнішнього світу, від
будь-яких джерел доступу інформації, аби писати ту музику, яку чуєш в собі. Так
чи інакше, сприймаючи твори інших композиторів, ти мимохіть стаєш епігоном
почутого. Незалежно – приймаєш чи відкидаєш цю музику – вона все одно стає
частиною тебе.
Розмовляв Станіслав
Невмержицький
Коментарі
Дописати коментар