Василь Цанько: «Класична музика не повинна займатися інцестом»

Сучасна чи актуальна музика? Класична чи попса? І навіщо її взагалі писати? Під таким філософським кутом обговорюємо ці питання з композитором нової генерації, студентом ІІІ курсу НМАУ ім. П. І. Чайковського. 

- Василю, розкажи сентиментальну історію про те, як ти був маленьким музичним генієм і став композитором.

В мене трошки інша історія. Музикою я займався винятково у музичній школі. Вдома для мене її не існувало. Я переважно грав у комп’ютерні ігри, а слухав переважно реп, інколи Slipknot. По закінченню школи мав намір вступати у ПТУ. Але батьки сказали, що віддають мене по музиці (в Ужгородське музичне училище. – С.Н.)

- Проти твоєї волі?

Ну так! Зараз би десь на Канарах відпочивав, але от …пішов у музику.

- З якого моменту почалось твоє композиторське осяяння?

У мене були класні уроки з сольфеджіо. Викладачка, Пруднікова Олена Анатоліївна, свого часу вчилася в Ленінградській консерваторії у Тетяни Бершадської. Заняття проходили з творчим нахилом. Вона завжди тішилась моєю чудовою гармонізацією мелодій. Саме Олена Анатоліївна й порадила вступати на композиторський –  сказала, що піаністів вдоста, а композиторів мало. Прийшовши в консерваторію, зрозумів, що навпаки.

- Музика яких композиторів тебе надихала під час навчання, на кого орієнтувався?

Спочатку я просто вивчав композиторів, яких ми проходили за програмою. Пізніше почав одночасно самотужки розширювати це обмежене коло музики, став цікавитись композиторами ХХ століття. Навіть дотепно було, коли одночасним потоком в мені поєднувалась музика Глінки, Даргомижського, Чайковського (програма муз. літ.) з творами Штокхаузена та Шефера, які я намагався осягнути.

- Що стало причиною твого вступу до Академії? Ти вчадів від ідеалів композитора-пророка і хотів змінити своєю музикою світ? Чи просто ринув течією?

Та ні. Просто хотілось «спробувати» столицю. Стати частиною нового середовища, поспілкуватися з новими людьми. Я все ж таки до Станковича потрапив!

- А Євген Федорович тебе взяв, тому що ви земляки?

Ну звісно! Як же іще. Я його музики і не знав, окрім 3-ї камерної симфонії. А потім вже детальніше познайомився з його творами, коли він подарував мені свої ноти. Саме тоді зрозумів, що круто, і я не прогадав.

- На першому курсі ти написав вокальний цикл на слова Василя Стуса, а минулого року, на Форумі Музики Молодих, ми почули твій струнний квартет, який фактично є безкінечним каноном. З чим пов’язані такі стильові зміни?

Насправді це не раптові переміни: у мене все послідовно визріває та проростає. Я завжди прагнув до розробленості фактури та музичної тканини – подобалося, коли вона дихає. Попри властивий строгій поліфонії непорушний порядок, я все одно керуюсь внутрішніми почуттями. Намагаюсь писати дуже вивірений раціоналістичний твір із чуттєвим наповненням. В мене всі твори виростають з маленьких зерен.

- Над чим працюєш зараз?

Пишу цикл з 5 фортепіанних сонат. Це своєрідна постмодерна гра із семантикою числа 5: саме стільки многогранників розглядає Платон, це також 5 стихій (земля, вода, повітря, вогонь, ефір) і відповідно, 5 різних технік композиції. Наразі вже написано 3 сонати. Перша – «Земля» – найбільш нормативна: із залізною «бетховенською» логікою розгортання і звичним комплексом технічних та виразових засобів. Друга соната – «Вода»  написана для препарованого фортепіано. Вона особлива своєю стабільною музичною тканиною, але мобільною формою. Це означає, що виконавець має право вільно змінювати порядок сторінок твору. Тематизм сонати зшитий з різних інтонаційних клаптиків-алюзій: від пісні 50 cent’a – до Щедрика, Гімну України, тощо. В основі Третьої сонати – «Повітря» – лежить абсолютно інший принцип, який не має нічого спільного з попередніми двома сонатами. Саме її можна почути на концертах музики молодих композиторів 14-15 березня у Малій залі НМАУ.

- Ти використовуєш поєднання інколи відверто гнилої і мінливої попси у межах довершеної багатовічної структури. Це запланований короткочасний епатаж чи свідомий метод?

Мені не хочеться, аби класична музика займалася інцестом. Адже ми живемо у світі надміру насиченому переважно непотрібною інформацією. Частково ми самі є інфільтратами цього медіа середовища. Так само і музика, вона складається з безлічі різноманітного інтонаційного матеріалу. Адже свого часу Баху закидали, що він цитує матеріал з опери, або Малеру так само дорікали. Поп-культура та її музика, незалежно від нашого ставлення до неї, – це наша реальність, так чому ж її не використати, чому ми маємо її відкидати, якщо вона з нами і вона в нас. Мені здається, що час відійти від того, як свого часу Шенберг і друзі почали будувати стіну між музикою та слухачем. І, якщо ми не хочемо втратити музику, ми повинні до неї повертатись, говорити про високі речі доступною мовою.

- Тобто сучасна академічна музика мусить відійти від високих ідеалів і зійтись із поп-культурою?

Звісно, це потрібно заради того, аби вона вижила.

- Якого композитора можна назвати сучасним? Які техніки роблять його сучасним?

Не знаю, про які техніки композиції ми говоримо, але ось новий альбом Ріанни дуже крутий. Мені, наприклад, близький дарк-джаз – поєднання ембієнту та джазу. Гадаю, в цьому є якесь спасіння.

- Композитор – ремісник чи композитор – натхненник, що мріє змінити світ?

Хороший композитор повинен бути всім одразу. Ми непотрібні, ми непримітні, проте, якщо нас не буде, люди це відчують. Хочеш сказати щось важливе – зроби це максимально лапідарно та зрозуміло, інакше тебе ніхто не почує. Композитор мусить інтегруватись у суспільну свідомість.

- Кому із композиторів ти надаєш перевагу?

Мені дуже імпонує діяльність Шенберга, проте мені не подобається, як звучить його музика на виході. Де в чому він взірцевий композитор, але явно не в звучанні власних творів. А серед українських сьогоденних це Євген Станкович, Адріан Мокану, Ігор Стецюк, Святослав Луньов. Їхня музика переконує. З різних сторін. Це люди із чіткими життєвими позиціями і композитори, у яких варто повчитися.

- Що б ти порадив молодим композиторам, які планують вступати до консерваторії?

НЕ вступати до консерваторії!! Справді. Нехай ліпше вчаться самостійно як композитори і не йдуть в це середовище. Нині я маю глибоке переконання: для того, аби продукувати нову цікаву музику, необхідно повністю ізолюватися від зовнішнього світу, від будь-яких джерел доступу інформації, аби писати ту музику, яку чуєш в собі. Так чи інакше, сприймаючи твори інших композиторів, ти мимохіть стаєш епігоном почутого. Незалежно – приймаєш чи відкидаєш цю музику – вона все одно стає частиною тебе.

Розмовляв Станіслав Невмержицький